Картини Івана Пилипенко: Лаврський пейзаж, пейзажі Києво-Печерської Лаври.

Іван Пилипенко

Майстерня художника Івана Пилипенка знаходиться у святому для християнина місці - Києво-Печерській Лаврі. В монастирській тиші художник творить свої дивні світлі полотна. Зображені на них лики янголів навіюють роздуми про сенс життя, а храми вселяють умиротворення. Спокійний, філософічний і сам автор. Його думки й картини - до вашої уваги.

Про вчителя

"У пана Миколи Стороженка я навчався ще за часів соціалізму, коли він не був професором Художнього інституту. Тривалий час митця мало цінували, але він тим не переймався, творив і викладав. В інституті я мав п'ятірки з живопису, і коли у викладацькому оточенні довідалися, що я подаю заяву до Стороженка, то почали усім гуртом відраджувати — мовляв, у Стороженка кар'єри не зробиш. А нині до пана професора черга... До студентів він має особливий підхід, керується тим, що в кожного — власне неповторне відчуття світу. Тішуся, бо мені випала честь викладати в Українській академії образотворчого мистецтва і архітектури саме під крилом Миколи Стороженка, в його майстерні храмового живопису та культури."

Про світле й темне

"Використання світлих барв у живописі — то мій шлях. Перепробував і темні, й яскраві тони. Попервах роботи були дещо різкі, агресивні, проте 1995 року, коли я отримав майстерню в Лаврі, несподівано для себе самого помітив, що використовую в роботах дедалі світліші й світліші кольори. Богом обране місце подарувало мені спокій в житті й у роботі. І кожній з моїх теперішніх картин теж притаманне умиротворення.

Відкрию невеличкий секрет: вони вибудувані на засадах іконопису, з використанням зворотної перспективи. Ну, і, звісно, їх створення потребує особливого душевного стану — врівноваженості, любові до світу. Схожим чином працюють іконописці. Вони постують, не грішать, перебувають у спілкуванні з Богом. Того ж стану прагну і я. А досягаю його рано-вранці, коли ніщо не заважає думкам, тіло бадьоре, а душа в гармонії зі світом."

Про самоту

"Іноді людині нестримно хочеться усамітнення. Така ж ідея й однієї з моїх картин — «Насолода безслів'ям». Перебуваючи на самоті, я розмовляю сам із собою, розмірковую. Так може тривати тижнями. Якщо день минає в зустрічах, у роботі зі студентами в Академії, в поїздках містом, то увечері все одно повертаюсь до себе, в Лавру. Просто посидіти в тиші, подумати, набратися доброї енергії від святого місця. Отож тема самотності для мене цілком закономірна. Та й взагалі, творчість — річ суто індивідуальна. Особливо якщо художник напружено шукає свій шлях."

Про муки творчості

"Як швидко я пишу свої картини? Все залежить від настрою. Інколи випадає такий гарний день і настрій, що можу завершити якусь роботу протягом години. І то хорошу картину, котру б в інші часи малював значно довше. А тут раз — і сталося! Проте на обдумування твору завжди йде чимало часу. Над деякими я міркував роками. Особливо це стосується маленьких деталей. А буває, що картина так і не піддасться... Тоді я беру та й по ній малюю нову.

У моїй творчості ніколи не було різких стрибків від образів до образів, від тем до тем. Усе відбувалося гармонійно. Важливо показати світові не саму тему, а своє бачення її. Щось я відчуваю добре, а чогось зовсім не відчуваю. Скажімо, історія мені не така близька, як філософія чи релігія. Не можу відразу малювати те, що бачу. Предмет треба пізнати, осмислити. Все це життя, муки творчості. Інколи минає тиждень, а малювати не хочеться. І таке враження, ніби ніколи й не малював."

Про фотографію

"Творити допомагає захоплення фотомистецтвом. Коли зображую певну споруду, скажімо, храм «Спаса на Берестові», мушу під рукою мати ще й фото. Адже не завжди вдається вийти на пленер або запам'ятати всі деталі будівлі, її освітлення.

Дуже люблю фотографувати Лавру в різні пори року. При цьому уважно стежу: які сьогодні дерева, небо, сніг, туман, як він обволікає споруди. Ось подивіться, чудова днина — таке все лагідне в тумані, заретушоване природою. Аж хочеться зануритися в нього! Ця неяскрава погода здатна звести багато деталей у єдине ціле. А цілісність — один з найважливіших чинників не тільки в малярстві, а й в усьому людському житті. Цінується цілісний характер, цілісне бачення. Цікаво вистежувати в природі такі стани. Вони бувають уранці, надвечір, під час сильного дощу чи снігу. І тоді храми, дерева, небо, земля, люди виступають єдиним цілим. А ось коли яскраве сонце, помічається якась відокремленість, небо тисне синявою на голову, й від цього все йде обертом.

І в картинах я теж кожен елемент поєдную з іншими. У площині полотна все переплітається — дерева із церквою, небо із землею. Проте є й контрасти: плями великі — малі, кути гострі — м'які, високе — низьке, темне — світле. Картина впливає на глядача не сюжетністю, а певною недомовленістю, безсловесністю. Вона діє своїми площинами, кутами, плямами, паузами, між якими глядач читає, мов між рядками книжки. Деталь тягнеться до деталі, темні кольори — до темних, світлі — до світлих. Як і в реальному житті: хороші люди хиляться до хороших, а лихі — до лихих."

Про мандри

"Відтоді, як отримав майстерню у Лаврі, мене зовсім не тягне в мандри. Раніше по п'ять разів на рік їздив за кордон. Багато де бував, чимало цікавого бачив. Наприклад, коли стажувався в арт-коледжі міста Челтонхем у Великобританії, обійшов дуже багато музеїв, спілкувався з багатьма поважними політиками й митцями. Звичайно, як на людину творчу, мандрівки на мене впливали. Та зараз навпаки — люди з усього світу приходять до мене! Не знаю навіть, гостей із якої країни ще не було в моїй майстерні. Я людина відкрита, і двері моєї майстерні відчинені. Де тільки немає моїх робіт! На Сході, на Заході, в Африці, в Австралії... І що цікаво: людина може не мати уявлення про українську культуру, але однаково добре розуміє мої полотна. Я не знаю, чим приваблює африканця лаврський пейзаж, але той його відчуває серцем і захоплюється!"

Про сучасне покоління

"Молодь сьогодні значно розумніша — не дає суспільству себе обдурювати так, як це було в мої студентські роки. Вона все розуміє, відчуває. І тому в Академії студенти до когось охоче йдуть навчатись, а когось уникають. Звичайно, держава в наш час художників особливо не підтримує, тим паче молодих, проте вона спроможна дати їм якісні, добротні знання. Вітчизняному художникові не конче треба закордонної освіти. Наша мистецька школа — конкурентоспроможна і має міжнародний попит.

Вважаю, що, живучи в Україні, я маю найкращу в світі школу життя. І якби довелося почати все заново, обрав би той самий шлях."

//Welcome to Ukraine. Monologues.

інші публікації про художника>>

[Головна] [Картини] [Біографія] [Публікації] [Контакти]